29жовтня2020

Соляник

Валентина Волошенюк: «У мене звичайна трудова біографія».

Напередодні другого за значенням професійного свята соляників – Дня робітників харчової промисловості України пропонуємо читачам розповідь про робітницю поверхневого комплексу рудника №1,3 державного підприємства «Артемсіль» Валентину Степанівну Волошенюк.

Вона працює на дільниці з розфасування та затарювання солі (друкарське відділення) з 1985 року і виготовляє етикетку на друкарсько-висікальному автоматі. Ця робота вимагає від Валентини Степанівни не тільки знання друкарського автомата, а й особливої уваги і відповідальності. Адже етикетка – це обличчя продукції підприємства, і перше, на що звертає увагу споживач. Тому до якості роботи друкарів особливі вимоги: малюнок повинен бути надрукований чітко, а текст – розбірливий. І скільки потрібно дотриматись нюансів, працюючи на складному друкарському обладнанні, знає тільки друкар і наладчик друкарського обладнання.

До речі, етикетку на руднику №1,3 друкують не тільки українською мовою (для вітчизняного ринку), а й на експорт. Так що написання слова «сіль»  Валентина Степанівна знає декількома мовами. А ще вона знайома з роботою різографа, так як деякий час працювала на дупрінтері, друкуючи ярлики для виробництва.

Звичайно ж, розповідаючи про свою роботу Валентина Степанівна насамперед з повагою говорить про колег. На сьогодні, це молоді дівчата, завжди готові прийти на виручку і підтримати в скрутну хвилину. Серед них – Галина Яківна Стальчук, наставником якої свого часу була Валентина Степанівна.

Не забуває героїня нашого нарису і своїх вчителів – колег, з якими починала працювати. З добротою в серці вона говорить про Марію Іванівну Мартинову, Галину Іванівну Мартинову та Світлану Анатоліївну Тульгук. І звичайно ж, пам’ятає свій перший робочий день: величезний цех фасування, ще незнайоме, громіздке обладнання і пачки, пачки, пачки, пачки солі, укладені в пакети. Багато пакетів...

У Карло-Лібкнехтівськ (нині Соледар) молода сім’я Волошенюків приїхала з Вінничини, де Валентина Степанівна народилася в 1961 році і виросла в простій робочій родині. Після закінчення школи і професійного училища в 1981 році вона трохи попрацювала на швейній фабриці. У 1983 році вийшла заміж за свого однокласника Володимира. І вже у 1984 – народила сина Віталія. Молодій родині хотілося десь влаштуватися, отримати своє житло, мати надійну роботу. Вибір припав на місто соляників, яке у 80-і роки було цілком привітним і хлібосольним для молоді. У ньому можна було влаштуватися на гідну роботу і отримати житло.

Роботу фасувальниці в 80-і роки не можна було назвати легкою. Здавалося б, все робив автомат: і сіль насипав, і пачки заклеював. Залишалося – загорнути пачки в пакет, пов’язати вузол і укласти на конвеєр. При цьому кожен пакет мав вагу 20 кілограмів. А скільки їх треба було упакувати за всю зміну? Ось і полюби таку роботу за стерті до кров’яних мозолів руки та нелюдську втому. А ще, дуже часто доводилося працювати без вихідних. А як інакше? Країні тоді було потрібно дуже багато солі!

Віддушиною для молодої Валентини була сім’я: чоловік, підростаючий син і нова квартира. А через п’ять років роботи в цеху фасування Валентина освоїла спеціальність – «друкар друкарсько-висікальних машин» і перейшла працювати в друкарське відділення.

Взагалі, за час роботи на підприємстві Валентина Волошенюк освоїла кілька професій. До вже згаданої – «друкар висікальних машин» і «машиніст РПМ», додалися, – «машиніст конвеєра», «машиніст різальних машин». Але друкарське відділення назавжди залишилося робочим місцем героїні нашого нарису, де вона працює і понині.

Керівництво дільниці і рудника з повагою ставиться до В. С. Волошенюк. За багаторічну самовіддану працю до 55-річчя вона була премійована грошовою винагородою і отримала грамоту від адміністрації підприємства.

І все ж основною нагородою для Валентини Степанівни є сімейні цінності. Зараз вона із задоволенням зай­мається вихованням онучок – Марії та Ганни. Недарма найщасливіший день в житті Валентини – поява на світ старшої довгоочікуваної онучки. Дівчатка з радістю і користю проводять час у своєї рідної бабусі. Разом гуляють, малюють, читають і звичайно ж, дуже її люблять.

На завершення нашої бесіди Валентина Степанівна від щирого серця привітала свій рідний колектив і керівництво з Днем харчовика, побажала всім здоров’я, миру і достатку. А підприємству – побільше вагонів і нарядів.

«У мене звичайна трудова біографія, – говорила Валентина Степанівна під час нашої бесіди, – подібних на підприємстві безліч. Будь ласка, напиши про це коротко».

Ось такі вони – наші скромні трудівниці, життя яких назавжди пов’язане з соляним виробництвом. Але ж, в основному, на їх тендітних плечах тримається весь процес виробництва харчової продукції.

Вікторія ГУБАНОВА.

 

Випадковий вибір

  • Останні новини

  • Коротко

  • Народні прикмети

Валентина Волошенюк: «У мене звичайна трудова біографія». Валентина ... Напередодні другого за зн... More detail
На нараді обговорили шляхи захисту від COVID-19 На нараді о... У зв’язку зі значним погі... More detail
Відбулися спільні звіти адміністрації та профспілки Відбулися ... У другій та третій декадах... More detail

Сохраняется опасность проседания грунта и образования карстовых провалов в районе ст. Кудрявка (опасная зона бывшего рудника им. Шевченко). 

 

11 вересня відзначається свято Усікновення голови пророка Предтечі і Хрестителя Господнього Івана. День 11 вересня завершує літо: "Іван Пісний прийшов, літо красне відвів". Цього дня наші пращури слідкували за журавлями: якщо з Івана Пісного журавлі полетіли на південь, то осінь буде короткою, а зима – ранньою.

 

Сайт газети "Соляник" ДП "Артемсіль". 

Адміністратор та контент-менеджер сайту Вікторія Губанова