17квітня2021

Соляник

В житті, як на довгій ниві…

Написати нарис про машиніста електровоза Володимира Миколайовича ЗИМУ запропонували його колеги по роботі з дільниці гірничих робіт рудника №1,3. Приводом стало те, що цей шахтар-соляник багато років присвятив роботі під землею і нещодавно вийшов на заслужений відпочинок.

Народився В.М.Зима в Карло-Лібкнехтівську (нині – Соледар) у 1959 році в простій робочій сім’ї. Закінчивши школу тільки на «добре» та «відмінно», він поступив до Лисичанського гірничого технікуму, де планував  стати спеціалістом з розробки гірничих родовищ. Але доля розпорядилася інакше, і через сімейні обставини, Володимир був вимушений залишити технікум, та перевестись у технічне училище №7 нашого міста, де була вище стипендія і навчання тривало менше за часом.

В цьому навчальному закладі він отримав професію машиніста електровоза. Потім була служба в армії у Закавказзі. Протягом двох років солдат, разом з такими ж строковиками, як і він сам, супроводжував пасажирські потяги, які курсували по лінії кордону між Радянським Союзом та Іраном, що складало майже 400 кілометрів. Згадуючи той період свого життя, Володимир говорить, що 14 годин треба було стояти в тамбурі і пильно спостерігати за тим, щоб ніхто з пасажирів не покинув свого місця та не зробив спроби порушити кордон.

Після служби Володимир Зима повернувся в рідне місто. І з січня 1980 року він пропрацював на руднику №1 ДП «Артемсіль» п’ять років машиністом електровозу. За цей час він одружився зі своєю однокласницею Людмилою, і згодом в їх молодій сім’ї народилося двоє діток – дочка та син.

Коли діти почали підростати, у родині, звичайно ж, з’явилися нові потреби. Для покращення матеріального стану своїх рідних, у 1985 році чоловік вирішив піти працювати на вугільну шахту об’єднання «Дзержинськ-вугілля». На той час там були значно більші заробітки, ніж на соляній шахті.

За рік роботи на вугільній надкатегорійній шахті імені Артема він освоїв професію прохідника і майже звик до важких умов праці. Але тут, на кіломет­ровій глибині, нерідко траплялися обвали, внаслідок яких люди тяжко травмувалися і, навіть, гинули. Ставши свідком декількох таких надзвичайних подій, Володимир Зима, врешті вирішив не ризикувати власним життям та здоров’ям, і через деякий час знайшов роботу більш безпечну.

Так він розпочав свою трудову діяльність на Білокаменському вогнетривкому комбінаті, де шість років був сортувальником цегли. А у 1992 році вирішив повернутися на рудник №1 ДП «Артемсіль» до своєї улюбленої професії. І вже наступні 29 років працював на дільниці гірничих робіт цієї виробничої одиниці машиністом електровоза.

Володимир Миколайович згадує, що коли вдруге повернувся на шахту, то побачив багато різних нововведень та змін. По-перше, буровзривний спосіб видобутку солі замінили на комбайновий. Внаслідок цього для машиніста електровозу, який транспортував видобуту сіль від конвеєру до стволу, значно скоротився підземний шлях. Але, як і раніше, праця машиніста не була легкою і зобов’язувала завжди уважно, відповідально, старанно виконувати виробничі завдання, не боячись фізичних навантажень. 

Проробивши на цьому місці майже три десятиріччя, він став справжнім професіоналом своєї справи, за що здобув авторитет серед представників трудового колективу. І коли в цьому році прийшов час Володимиру Миколайовичу виходити на заслужений відпочинок, колеги-шахтарі неохоче проводжали його на пенсію. Водночас В.М.Зима був впевнений, що на його місці буде працювати інший професіонал, бо за довгі роки передав свої важливі знання багатьом учням.

Полишаючи роботу, Володимир Миколайович мав намір приділити більше уваги своїм рідним, особливо, дружині, у якої було слабке здоров’я.  Але в середині лютого цього року після тривалої хвороби Людмили, на жаль, не стало. В Соледарі добре знали цю привітну, добру жінку, яка довгі роки працювала вихователькою в дитячому садку «Орлятко», і так рано пішла з життя.

В цій складній життєвій ситуації Володимира Миколайовича підтримують рідні, близькі та його діти. Загалом син з невісткою не полишають батька і постійно піклуються про нього, за що він їм дуже вдячний.

Згадуючи минулі роки, Володимир Миколайович говорить, що ніколи не сидів без діла і постійно отримував нові навички та знання. За своє життя він самостійно здобув декілька важливих професій. Ще в молоді роки він навчився будувати, і в Соледарі є декілька побудованих ним споруд. Багато років він займався садом та городом. А ще був і залишається завзятим бджолярем. Багато з тих, кого він колись пригощав своїм медом, знають що в нього він один з найсмачніших в нашому місті.

Сьогодні, незважаючи на складний період свого життя, Володимир Миколайович не втрачає оптимізму. Він впевнений що на пенсії повернеться до своїх улюблених занять та справ, яким буде із задоволенням присвячувати свій вільний час. Ну, і, звичайно ж, з інтересом буде спостерігати за роботою підприємства, якому присвятив майже 35 років свого трудового життя. Побажаємо йому удачі, сил, здоров’я, оптимізму і всього найкращого в житті!

 Олеся ГУБСЬКА.

Випадковий вибір

  • Останні новини

  • Коротко

  • Народні прикмети

ДП «Артемсіль» відвідали журналісти  ICTV ДП «Артемсіль»... ДП «Артемсіль» відвідали ... More detail
Екологічна безпека – найважливіша проблема сучасності Екологічна... Щороку у третю суботу квітня... More detail
Олена КУРБАТОВА стала Майстром спорту України Олена КУРБАТОВА... З 6 по 9 квітня у Хмельницькому... More detail

Сохраняется опасность проседания грунта и образования карстовых провалов в районе ст. Кудрявка (опасная зона бывшего рудника им. Шевченко). 

 

30 березня відзначається день пам'яті преподобного Олексія, прозваного у народі Олексієм Теплим. На Олексія Теплого, як правило, бурхливо тане сніг. Якщо на Олексія тепло, то весна буде теплою, якщо холодно - весна запізниться. Великі потоки води від танення снігу провіщали мокре літо. У минулі часи казали: "Олексія, чоловік Божий, зиму нанівець зводить", "Зверху пече - знизу тече".

 

Сайт газети "Соляник" ДП "Артемсіль". 

Адміністратор та контент-менеджер сайту Вікторія Губанова