Олександр Молчанов: «Разом ми долаємо гори солі»
- Останнє оновлення: 04 листопада 2021
- Перегляди: 1335
Зі слів А. Волошина, Олександр Миколайович – заслужений працівник підприємства, відмінний спеціаліст гірничої справи. А ще він – Кавалер 3-х ступенів знака «Шахтарська слава» і має орден «Знак Пошани». Такі достойні люди – не рідкість у ДП «Артемсіль», та у кожного – своя шахтарська слава, свої заслуги, досвід і свої відверті спогади.
Народився і виріс Олександр Миколайович Молчанов у м. К-Лібкнехтівську (Соледар). Після закінчення школи у 1976 році Олександр Молчанов пішов працювати на підприємство учнем фрезерувальника у РМЗ. А з 18 років вже працював гірником зйомщиком-замірником. Мабуть, тоді Олександр і не замислювався особливо де працювати, бо його батько та дід теж були соляниками та й мама працювала на підприємстві. Тож, представник династії у третьому поколінні – Олександр продовжував працювати гірником у маркшейдерському відділі.
А коли прийшов час – пішов до лав збройних сил. Служити довелося у Вірменії в окремому батальйоні зв’язку водієм. Кажуть, що служба в армії загартовує чоловічий характер. Так відбулося і з Олександром. Тож, з чітким поняттям, що після служби повернеться до К-Лібкнехтівську на рідну шахту, він справно виконав свій військовий обов’язок.
У 1979 році Олександру Миколайовичу Молчанову було видано у ДП «Артемсіль» направлення на навчання в Дніпропетровський гірничий інститут. Після завершення підготовчих курсів, у 1981 році успішно склавши іспити, він став студентом. Студентські роки для Олександра були окремою порою юності, відповідальності та змужніння, набуття досвіду як у житті, так і на виробництві. Починаючи з другого року навчання студент щоліта працював на вугільних шахтах Молодогвардійська, Шахтарська, Павлограда гірником очисного вибою та у лавах. То була важка робота, але у ті роки й заробіток на вугільних шахтах був гарний. Це була непогана підмога для студента.
Після закінчення інституту Олександр Миколайович працював на руднику №4 заступником начальника гірничої дільниці. Він завжди по доброму згадує своїх колег-наставників: Миколу Зінченка, Миколу Топуха, Леоніда Бєляєва, Олександра Меренка. Ці спеціалісти високого рівня завжди були надійним плечем у повсякденному рутинному житті на виробництві.
«Щодо рутинного життя виробництва, то він і тепер рутинний, – з усмішкою каже герой нашого нарису, а потім додає, – та мені подобається така робота. Колектив у нас гарний, дружний, молодіжний, і до кожної справи у всіх є творчий підхід. Наприклад, розробка шахтного поля, різноманітних схем, паспортів. Усе ніби-то вперше й водночас відоме з давніх пір! Тож, разом ми долаємо гори солі».
Та окрім роботи у Олександра Миколайовича гарна дружня сім’я. Він пишається своїми дітьми, і радіє, що хлопці теж працюють на шахті. У вільний час любить Олександр Миколайович працювати на садибі, іноді ходить до басейну у спортивний комплекс. До речі, щодо спорту, любить змагання у шахи й завжди приймає в них участь. Є в Олександра Миколайовича автомобіль, і восени з сім’єю він обов’язково виїздить до лісу, щоб насолодитися природою та зібрати грибів.
Наприкінці розмови я запропонувала Олександру Миколайовичу висловити побажання рідному підприємству. Передбачувана відповідь не змусила на себе чекати: «Звичайно хочеться, щоб люди були забезпечені стабільною роботою та мали гідну зарплату. І оновити обладнання хочеться, і коронавірус пережити без втрат усім складом».
Напевно, ці життєво важливі побажання близькі серцю кожного соляника. Тому, зичимо і герою нашого нарису здоров’я, достатку та здійснення мрій.
Вікторія ГУБАНОВА.
Сохраняется опасность проседания грунта и образования карстовых провалов в районе ст. Кудрявка (опасная зона бывшего рудника им. Шевченко). 
20 лютого Цього дня вшановується пам’ять преподобного Луки Елладського. У давнину була смачна традиція пекти пиріжки з цибулею. А погоду нашим пращурам передвіщало сонце і хмари: якщо сонце “заходить червоно” — буде холодне літо; хмари високо — на сприятливу погоду.