30липня2021

Соляник

Згадуючи історичне минуле соляних рудників

Наближається 140-річний ювілей ДП «Артемсіль». До цієї знаменної дати ми відкриваємо нову рубрику. В ній пригадаємо славну історію нашого підприємства, а також познайомимо читачів з людьми, які в різні роки залишили свій яскравий слід.

Наша нинішня публікація присвячується першій соляній шахті Донбасу – Брянцівській копальні (нині - рудник №1). Її історія починається з того, що у 1879 році приватна промислова компанія, на чолі з відомим гірничим інженером Миколою Летуновським, почала її будівництво поблизу села Брянцівка. 23 серпня 1881 року шахта була ведена в експлуатацію, і вже за рік тут видобули 252,6 тисячі пудів солі.

У той час добича солі здійснювалася буро-вибуховим методом. Для цього в пласті пробурювали шпури, в які закладали порохові патрони з гнітом. До речі, для виконання цих робіт використовували спеціальний вид пороху, який купували в Петербурзі. Після підриву сіль сортували на місці. Великі соляні брили вантажили вручну у вагонетки, а подрібнену сіль – за допомогою лопат.

Як бачимо, робота в соляній шахті з самого початку не була легкою. Процес видобутку та переробки ґрунтувався на ручному труді. В ньому були залучені шахтарі-соляники і робітники поверхневого комплексу. Видобуток вівся в дві зміни по 12 годин кожна. З них 10 з половиною годин – це був час безпосередньої роботи, одна година – на обідню перерву і півгодини – на полуденок.

Умови праці в соляній шахті тих часів міг витримати не кожен, для цього треба було мати міцне здоров’я. Люди працювали при світлі гасових ламп. Олію для них працівники купували за власні кошти. У шахті працював паровий вентилятор і всеодно дихати тут було дуже важко. Особливо забрудненим було повітря після проведення буро-вибухових робіт. Забігаючи наперед, зазначимо що темні сліди від вибухів і досі залишаються на стінах старих соляних камер, у яких давно припинився видобуток солі.

В ті далекі часи виникла необхідність виробляти різний асортимент продукції. Тому було налагоджено випуск такого виду солі, як брила – вагою 2 пуди, кулак – вагою 10 фунтів, сіль сортована і подрібнена (горіх), сіль молота першого сорту чиста і другого сорту – брудна, а також так звана сіянка – на кшталт, крупи. Для виробництва останньої на поверхні шахти працювали чотири млини, на яких кам’яними жорнами розмелювали сіль.

У 1889 році колектив шахти налічував 530 робітників. Обсяги виробництва складали 14 мільйонів пудів солі. В цьому ж році (з невідомих нам причин) Летуновський продав свій солерудник французькому акціонерному товариству. На прощання колишній власник преміював своїх підлеглих чималими сумами. За таку щедрість тесля, а за сумісництвом майстр-самоучка Єгор Попов створив зі соляної брили фігуру самого генерала Летуновського у повний зріст. Потім ця скульптура багато років зберігалася в Донецькому краєзнавчому музею.

На прикінці 19 сторіччя вирішувалися і важливі соціальні питання соляників. Поруч з шахтою місцеві жителі побудували 11 будинків і здавали їх у оренду найманим працівникам. Робітники рудника жили в бараках. Там же знаходилися аптека, медичний пункт, в якому працював фельдшер. Несімейні шахтарі створювали артілі по 12 - 15 людей, збирали гроші на їжу і оплату послуг кухарки. Відомо, що власник копальні пан Летуновський видавав людям до 1100 пудів пшеничного борошна безкоштовно.

Завдяки невеликій кількості архівних документів, включно з фотографіями, сьогодні ми маємо можливість уявити, як жили шахтарі-соляники в той далекий період. Аналізуючи історичне минуле першого рудника, можна зазначити, що за весь цей час відбулося багато подій, пов’язаних зі злетами та падінням виробництва, війною та мирним періодом праці. І сьогодні рудник №1 переживає новий дуже цікавий етап свого розвитку. За ініціативи нинішньої адміністрації ДП «Артемсіль» на чолі з керівником підприємства Вікторією Луценко, в березні 2021 року тут було відкрито екскурсійний маршрут «Таємниці підземного соляного світу».

Цей туристичний об’єкт дає можливість його відвідувачам доторкнутися до історичного минулого першої соляної копальні Донбасу. Також вони можуть дізнатися нових фактів про умови праці перших шахтарів-соляників, їхній побут, духовні цінності та надбання. Зі слів тих, хто вже побував тут на екскурсії, вони нібито за допомогою машини часу опинилися на зорі солевидобутку.

Таким чином, сьогодні рудник №1 («Брянцівська копальня») переживає свою нову молодість. Сюди з радістю їдуть туристи з різних куточків Донецької області і навіть України. Не зважаючи на свій поважний вік, він залишається в робочому строю, і продовжує випускати затребувану соляну продукцію. Тут зберігають славні трудові традиції і пам’ятають соляників, які в різні роки зробили свій значний внесок у його розвиток та процвітання.

За матеріалів книги О. Дадашова, С. Татарінова

«Витоки солевидобутку в Донбасі».

 

Сайт газети "Соляник" ДП "Артемсіль". 

Адміністратор та контент-менеджер сайту Вікторія Губанова