Працелюбність, душевність та оптимізм Тетяни Сокол
- Останнє оновлення: 07 квітня 2021
- Перегляди: 1195
Народилася Тетяна в Селідовому, а в наше місто приїхала у 1978 році для навчання в технічному училищі на машиніста фасувально-пакувальних автоматів. «Я завжди мріяла працювати на великому підприємстві і бути частиною чисельного колективу. І коли я вперше, ще на практиці, зайшла в цех з фасування солі рудника №3 (рудник імені Володарського тоді був на капремонті), то була вражена масштабами виробництва», – згадує Т. Сокол початок своєї трудової біографії.
По закінченню училища, вона залишилася в нашому місті, оселилася в гуртожитку селища Парасковіївки і почала працювати на руднику №8. Згодом Тетяна зустріла і своє кохання – майбутнього чоловіка Віктора Володимировича Сокола, який працював на руднику слюсарем по ремонту обладнання. Трохи забігаючи наперед, зазначимо, що вже 40 років подружжя Сокол іде по життю разом, в усьому підтримуючи один одного. В них народилося двоє дітей: син та дочка і згодом вони дочекалися появи на світ улюбленого онука.
А тоді, у далекому 1981 році, після двох років роботи в цеху фасовки, Тетяні запропонували роботу в котельні рудника №8. Подумавши, вона погодилася, і ніколи про це не пошкодувала. Минули роки, і Тетяна Сокол досконало оволоділа своєю професією і вивчила роботу складного обладнання котельні. До речі, тут знаходився котел високого тиску, що працює і понині який опалював всі селищні дома, приміщення магазину, школи, військової частини і саму шахту.
«Професія оператора мені завжди подобалася. Я усвідомлювала, наскільки це відповідально, особливо в опалювальний період. Адже ми постачали тепло як на виробництво, так і в житловий сектор. Саме працівники котельні повинні були першими звернути увагу на збої в роботі системи. Ще ніхто не помітив пориву, а ми вже приймаємо міри для недопущення масштабної аварії. Тож нам, операторам, завжди треба було бути пильними і уважними», – розповідає наша співрозмовниця.
На цьому робочому місці Тетяна Сокол відпрацювала майже сорок років. Вона з вдячністю згадує тих людей, котрі в різні роки керували злагодженою роботою котельні, запроваджували важливі нововведення. Це Ніна Матвіївна Сьоміна, Тетяна Віталіївна Бритченко та інші. Доброю наставницею для Тетяни стала старший оператор Людмила Федорівна Щьокіна. А коли на це місце прийшла її дочка Ірина Зайченко, то вже Тетяна Миколаївна навчала Іру тонкощам професії.
Тетяна каже, що завжди з радістю йшла на роботу до свого дружнього колективу, з яким можна було ділитися і радостями, і проблемами. Мабуть, завдяки своїй природній доброті, привітності, працелюбності їй завжди вдавалося знайти спільну мову з різними людьми і налагодити гарні ділові стосунки. І зараз, проводжаючи її на пенсію, співробітниці Тетяни Миколаївни кажуть, що будуть за нею сумувати.
Але ж сама Тетяна Сокол вважає, що прийшов час полишити роботу, якій вона присвятила майже все своє життя. Вона з оптимізмом говорить про свої подальші плани. Буде більше приділяти уваги своїм близьким, особливо чоловіку. Обов’язково відвідає дітей, які з сім’ями живуть далеко від рідного дому. Як активний користувач соцмереж, вона буде частіше спілкуватися зі своїми подружками юності по технічному училищу, яких розшукала у мережі інтернет.
Від душі бажаємо Тетяні Миколаївні всіх земних благ і здійснення її мрій та планів!
Олеся ГУБСЬКА.
Сохраняется опасность проседания грунта и образования карстовых провалов в районе ст. Кудрявка (опасная зона бывшего рудника им. Шевченко). 
20 лютого Цього дня вшановується пам’ять преподобного Луки Елладського. У давнину була смачна традиція пекти пиріжки з цибулею. А погоду нашим пращурам передвіщало сонце і хмари: якщо сонце “заходить червоно” — буде холодне літо; хмари високо — на сприятливу погоду.