Рудник №7: згадуючи історичне минуле
- Останнє оновлення: 24 червня 2021
- Перегляди: 793
Копальня була заснована відомим промисловцем, представником династії Терещенко. До речі Терещенки завжди були успішними комерсантами, талановитими фінансистами та меценатами. Вони вміли інвестувати свої гроші в різні прибуткові справи і соляна промисловість стала одним з таких успішних проєктів.
Завдяки їхньому капіталу французько-російське товариство за допомогою італійського підрядника збудувало шахту за 350 метрів на південь від впадіння річки Мокра Плотва в річку Бахмутку поряд із залізничною гілкою Бахмут-Сіль (фото ліворуч). З проходкою стволу почалося будівництво і робочого селища.
У 1911 році на руднику було збудовано надшахтну споруду і солемлин, встановлено підйомні машини і конструкцію копра. І вже за рік тут почалося промислове виробництво кам’яної солі. На жаль, жодної з цих споруд не збереглося до нашого часу. Залишилися лише фундаменти декількох старих будівель.
Рудник «Терещенко» мав два стволи глибиною 180 метрів і спочатку розробляв Надбрянцівський шар солі. Сіль завантажували у вагонетки й доставляли на поверхню за допомогою кліті. Потім мінерал відправляли у дробарку для розмелювання. На той час рудник був оснащений сучасним обладнанням. На всіх установах працювали електродвигуни, підключені до дизель-генератора.
Виробництво успішно розвивалося, але через три роки сталося дещо непередбачуване. У грудні 1915 року при нез’ясованих обставинах на руднику виникла пожежа. Вогонь приніс багато біди і пошкодив матеріальні цінності. Знадобилося майже пів року для того, щоб відновити видобуток і переробку солі.
1918 рік приніс нове потрясіння. Несподівано з земної товщі хлинули підземні води, які за короткий час затопили навколоствольні виробки. За три доби воду вдалося зупинити і відкачати. Але ця надзвичайна подія мала свої негативні наслідки. Через затоплення у ціликах виникли великі порожнечі. Потім їх ліквідували за допомогою цегляної кладки.
У 20-ті роки минулого віку, коли в країні панувала політична та економічна нестабільність, виробництво солі на руднику теж переживало періоди тимчасових підйомів та неминучих спадів. Через необдумані дії деяких державних чиновників у 1924 році було прийнято рішення: ліквідувати і затопити рудник «Терещенко».
Розпочався демонтаж обладнання. Але після втручання Вищої ради народного господарства СРСР ці роботи було припинено. Водночас з 1926 по 1929 роки рудник знаходився на консервації. І вже у тридцяті роки минулого століття він не лише отримав своє нове ім’я (став рудником імені Свердлова), а й почав оновлюватися.
В той час тут встановили нові дробарки і вальцьові верстати, розпочалося освоєння врубмашин, активно впроваджувалося пневматичне буріння і кінна відкатка. Для більш ефективного відвантаження солі гірники почали використовувати скреперні установи. Навіть до початку 40-х років на руднику імені Свердлова велися роботи з реконструкції і модернізації виробництва. Однак Друга світова війна завадила здійсненню масштабних планів.
Після початку війни з Німеччиною було прийнято рішення підірвати підйомну машину, щоб завадити ворогу видобувати сіль. Поспіхом і в метушні підрив виконали невдало: було пошкоджено лише шестерні і окупанти швидко налагодили роботу виробництва.
Видобута в той період сіль вивозилася до Німеччини, також продавалася по високим цінам, або ж обмінювалася на продукти харчування населення, яке приїжджало з різних міст та сіл в наш солерайон.
За роки війни рудник двічі частково затоплювався через припинення відкачки води. І стільки ж разів його намагалися зруйнувати. Вже у післявоєнні часи завдяки самовідданій праці багатьох людей шахту не лише відновили, а й вивели її у лідери позиції по видобутку, переробці та реалізації продукції серед виробничих одиниць ДП «Артемсіль».
У кінці 60-х років рудник почав освоювати Брянцівський шар. У 80-ті роки тут було налагоджено випуск унікального виду продукції – соляних блоків для спелеокімнат. У кінці 90-х років на руднику ввели в експлуатацію нову сучасну автоматизовану лінію А5–АЛМ з розфасовки солі в півторакілограмову пачку.
В ці ж роки виробнича одиниця отримала свою нинішню назву – рудник №7, яка, за думкою багатьох людей, стала щасливою. Судіть самі, доля рудника була дуже складною, виробництво пройшло через труднощі, випробування, консервацію, затоплення, пожежі, підриви. І кожного разу рудник відновлювався.
І вже в наш час тут ведуться підготовчі роботи для встановлення нової сучасної лінії «BETTI» з виробництва оптично-сортованої солі. Адже славна історія рудника №7 продовжується.
За матеріалами книг
«Сіль землі донецької»,
«Бахмутський край – видатні сторінки історії».